МОВИ СВІТУ ТА ЇХНЯ КЛАСИФІКАЦІЯ 1.Типи класифікацій мов. 2.Структурно-типологічна класифікація мов. 3.Генеалогічна класифікація мов. 4.Мови народів і народностей.

Präsentation zum Thema: "МОВИ СВІТУ ТА ЇХНЯ КЛАСИФІКАЦІЯ 1.Типи класифікацій мов. 2.Структурно-типологічна класифікація мов. 3.Генеалогічна класифікація мов. 4.Мови народів і народностей."—  Präsentation transkript:

1 МОВИ СВІТУ ТА ЇХНЯ КЛАСИФІКАЦІЯ 1.Типи класифікацій мов. 2.Структурно-типологічна класифікація мов. 3.Генеалогічна класифікація мов. 4.Мови народів і народностей України.

2 1.ТИПИ КЛАСИФІКАЦІЙ МОВ  КЛАСИФІКАЦІЯ МОВ – це поділ мов світу на розряди відповідно до певних принципів, які випливають із загальної мети дослідження, і на основі окремих ознак.  1. ТЕРИТОРІАЛЬНА (ГЕОГРАФІЧНА) класифікація виходить із географічного розміщення мов і має лише допоміжне значення для інших класифікацій. За територіальним принципом виділяють: європейські, африканські, австралійські, азіатські та ін. мови.

3 2. За ФУНКЦІОНАЛЬНИМ принципом  живі і мертві мови.  Етнологи стверджують, що відомо 6 912 живих мов.  Причини появи мертвих мов:  1) повне заміщення однієї мови іншою (наприклад, коптська мова (церк., єгип., Бутрос Бутрос Галі) була заміщена арабською, а багато корінних американських мов були витіснені англійською, французькою, іспанською і португальською мовами);  2) еволюція мови та поступове її переродження в іншу мову або навіть у групу мов (латинська мова, яка є предком сучасних романських мов, староанглійська мова – сучасної англійської).  У деяких випадках мертва мова продовжує використовуватися з науковою і релігійною метою: санскрит, латина, старотибетська, староцерковнослов'янська та ін.  Мова не вважаєтсяь мертвою, якщо трансформувалася (староукраїнська).  Іноді мертва мова може знову стати живою (відродження мови) – іврит.

4 Мови, які вимирають в Україні   На мовній мапі України вказано три мови в зоні ризику – Plautdietsch (нижньопруський діалект східнонижньонімецької групи, яким розмовляють переселенці з Німеччини ХІХ ст., протестанти- меноніти), Krymchak (кримчацька мова, тюркська, близька до кримськотатарської; нею ще говорять лише кілька старших людей) і Urum (урумська мова – тюркська, теж близька до кримськотатарської, мова частини понтійських греків, предки яких за часів Османської імперії перейшли з грецької на тюркські діалекти), до того ж, остання має позначку «у небезпеці», а урумська – «у критичній небезпеці».

5 3. За НАЯВНІСТЮ ПИСЕМНОСТІ:  мови з давньою писемністю (санскрит, хеттська, грецька, італійська, німецька, болгарська, українська тощо);  молодописемні мови (киргизька з 1924 p., гагаузька з 1957 p., сомалі з 1973 p., карагаська з 1988 p.);  мови, що не мають писемності (мови тубільного населення Африки, Австралії та Америки; селькупська, карельська, рутульська, енецька, нганасанська, чулимська, ульчська в Росії; сокотрійська в Ємені, солонська в Монголії; мегрельська, сванська і бацбійська в Грузії, ягнобська в Таджикистані, талиська в Азербайджані).

6 4. За СТУПЕНЕМ ПОШИРЕНОСТІ :  найпоширеніші (25 мов – приблизно 40 млн. носіїв),  поширені (понад 1 млн. носіїв),  малопоширені (понад 200 мов, якими користуються менше 1 млн. осіб. Так, зокрема, нганасанською мовою (півострів Таймир, Росія) 1979 р. говорило до 800 осіб., кетською (на узбережжі Єнісею, Росія) – 684 особи, караїмською (Крим, Івано-Франківська область, Литва) – 535 осіб, іжорською і негідальською (Росія) – 224 особи, ітельменською та енецькою (Росія) – 200 осіб, лівською (Латвія) і керецькою (Чукотка, Росія) – 100, убихською (Туреччина) – декілька десятків осіб, а симською (басейн Єнісею, Росія) – декілька людей).

7 Найпоширеніші мови світу 1.Китайська – 1050 млн. 14. Пенджабська – 72 млн. 2.Англійська – 420 млн. 15. Італійська – 70 млн. 3.Іспанська – 300 млн. 16. Телугу – 63 млн. 4.Російська – 250 млн. 17. Корейська – понад 60 млн. 5.Хінді – понад 200 млн. 18. Маратхі – 57 млн. 6.Бенгальська – 170 млн. 19. В’єтнамська – 55 млн. 7.Арабська – 170 млн. 20. Тамільська – 55 млн. 8.Індонезійська – 170 млн. 21. Українська – 45 млн. 9.Португальська – 150 млн. 22. Урду – 45 млн. 10.Японська – 121,5 млн. 23. Турецька – 45 млн. 11.Німецька – 100 млн. 24. Суахілі – 44 млн. 12.Французька – 100 млн. 25. Польська – 44 млн. 13.Яванська – 76 млн.

8 5. ФОНОЛОГІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ  У розвиток цієї класифікації помітний внесок зробили М. Трубецький, О.Ісаченко, Тадеуш Мілевський.  За фонологічною типологією мови поділяють на складофонемні та фонемні.  СКЛАДОФОНЕМНІ: основна одиниця фонологічної системи – склад (більшість мов Китаю і Пд.-Сх. Азії. Так, у китайській мові кожен склад є морфемою, а 40 % складів – окремими словами. Це робить зайвим поділ морфем на окремі звуки, хоч технічно це можна зробити. У різних діалектах китайської мови нараховується від 389 до 920 складофонем)

9 ФОНЕМНИЙ ТИП МОВ  До цієї групи належить більшість мов світу. Мови цього зразка у деяких лінгвістичних працях класифікують за розрізненням (давньогрецька, латинська) та нерозрізненням (українська, польська) довгих та коротких голосних, за типом наголосу (динамічний, тонічний, кількісний), його рухомістю чи сталістю.  У фонемному типі мов виокремлюють:  – консонантний тип мов (мови, у яких понад 70 % приголосних: українська мова – 6 голосних і 32 приголосні фонеми (співвідношення голосних і приголосних – 15% : 85%); індоєвропейська прамова була консонантною; адигейська мова – 70 фонем, серед яких лише 3 голосні;  – вокалічний тип мов (мови, у яких понад 30 % фонем становлять голосні: давньоруська мова, в якій існувало 11 або 12 голосних фонем і 24 приголосних (34% : 66%); корейська мова – 21 голосна і 19 приголосних фонем; у гавайській мові – із 13 фонем 5 є голосними.  Фонологічний тип мов досить рухливий, що знижує його класифікаційну вартість. Тому ця типологія розробляється значно повільніше, ніж типологія морфологічна.

10 6. СИНТАКСИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ МОВ  – це один із різновидів типологічної класифікації мов, в основу якої покладено синтаксичні відношення (предикативні, об’єктні, атрибутивні). Основна увага звертається на спосіб вираження підмета.  Розробив її І.І.Мєщанінов, досліджуючи мови різної будови (від кавказьких до палеоазіатських).  Виділяють:  НОМІНАТИВНІ – підмет стоїть у Н. в. незалежно, чи він називає активного діяча чи пасивного: Художник намалював картину. Картина намальована художником.  До номінативних мов належать індоєвропейські, тюркські, фінно-угорські та багато інших мов.

11 6. СИНТАКСИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ МОВ  ЕРГАТИВНІ – підмет при перехідному дієслові стоїть в ергативному відмінку (у різних мовах – різні: О.в., Д.в., Р.в.), а прямий додаток – в абсолютному (Н.в.) відмінку. При цьому присудок узгоджується з підметом. Це мови Кавказу – аварська, лакська, даргинська, частково грузинська, а також мова басків;  ПАСИВНІ (за іншими джерелами, – активні) – така синтаксична побудова, коли ні суб’єкт, ні об’єкт не мають ніякого граматичного оформлення, об’єднуються в один комплекс, підпорядкований провідному слову, – інкорпорацію. Це чукотська та деякі мови індіанців Північної Америки.

12 7. СОЦІОЛІНГВІСТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ МОВ  – класифікація мов за оцінкою їхніх етнічних носіїв та іншомовних етносів.  Цінність мови в суспільстві визначається її поширеністю, практичним значенням, зокрема обсягом і важливістю отримуваної завдяки їй інформації. При потенційній рівності всіх народів і мов у кожний історичний момент через нерівномірність розвитку людства, окремих народів їхні мови можуть посідати різне місце на шкалі соціолінгвістичної оцінки (Л.Булаховський – як “курс валют”).

13 7. СОЦІОЛІНГВІСТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ МОВ  Всі мови світу можна поділити на 4 групи:  1) мови часткового територіального поширення;  2) мови повного територіального поширення;  3) мови позатериторіального поширення;  4) екстериторіальні мови.

14 1)мови часткового територіального поширення  мови народів, що не здобули або втратили власну незалежність, державність, тому знання їхньої мови стало більш-менш факультативним. Виділяють:  мови, які охоплюють весь народ, що сприяє поширенню їх серед носіїв інших мов на відповідній території: польська мова доби поділів Польщі, литовська, естонська, латиська в СРСР;  мови часткового етнічного поширення: білоруська, ерзя-мордовська і мокша-мордовська (уральська сім’я, фіно-волзька підгрупа);  мови з поширеністю навіть серед її носіїв, наближеною до нуля: водська мова (у деяких селах півночі Ленінградської обл., близька до естонської; під час перепису 2002 р. водянами себе назвали 76 осіб; не має окремої писемності).

15 2)мови повного територіального поширення  мови народів із власною незалежною державою, але з незначною кількістю національних меншин у ній і з малою поширеністю поза межами державної території.  У цій групі наявні:  мови, маловідомі поза своєю територією (болгарська, румунська, новогрецька),  мови, широковідомі фахівцям у певних галузях (польська як мова славістичних студій, італійська як мова вокалістів).  Випадки, коли державна мова не дістала повного територіального (і навіть етнічного) поширення (ірландська мова в Ірландії), є наслідками колоніального минулого й асиміляторської політики колонізаторів.

16 3)мови позатериторіального поширення  мови, широковідомі поза етнічною територією народу їх носія, бо вони належать провідним (панівним) народам багатонаціональних держав або набули значного поширення поза межами держав народів, носіїв цих мов.  Є серед них такі, що їх знання і практичне використання обмежуються певними регіонами (китайська – Китаєм, раніше також Кореєю, Японією, В’єтнамом, іспанська – Іспанією, Латинською Америкою). Є й такі, з якими завдяки великим успіхам носіїв у різних галузях, поза зоною їх практичного використання, можуть бути обізнані, принаймні пасивно, в різних місцях земної кулі (англійська, німецька, французька, російська).

17 4)екстериторіальні мови  мови нейтральні, мертві, колишні етнічні (латинська) або планові (штучні мови, зокрема есперанто), призначені як допоміжні до всесвітнього використання і не пов’язані з етносом та етнічною територією.  Українська мова належить до мов часткового територіального поширення, проте неоднаковою мірою на території України.  Цей стан пояснюється:  наслідками колоніальної асимілятивної політики Російської імперії, періодом сталінщини, брежнєвсько-сусловського застою;  антиукраїнським антимовним законом 2012 року про національні меншини.

18  8. АРЕАЛЬНА КЛАСИФІКАЦІЯ – переважно використовує ознаки, пов’язані з контактами мов, і лежить в основі лінгвістичної географії.  9. СТРУКТУРНО-ТИПОЛОГІЧНА, або ТИПОЛОГІЧНА, МОРФОЛОГІЧНА, – за подібністю (формальною або семантичною) утворених граматичних форм.  10. ГЕНЕАЛОГІЧНА – за мовною спорідненістю, що передбачає походження з однієї прамови.

19 СТРУКТУРНО-ТИПОЛОГІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ МОВ  Це класифікація мов за типом, що характеризує основні властивості структури мови. У цій класифікації тип є особливим методологічним засобом, завдяки якому можна відтворити теоретичну модель реально існуючої мови.

20 З історії виникнення класифікації  1786 року англієць Джоунз звернув увагу на збіг різних форм санскриту з формами європейських мов: латинської, давньогрецької. Цим підтверджує, що подібні паралелі передбачають походження цих мов від однієї спільної мови.  1808 року Фрідріх Шлегель („Про мову та мудрість індійців (індусів)”) теж доводить подібність між санскритом і різними європейськими мовами. Доводив, що мова проходить у своєму розвитку два етапи: синтезу й аналізу. Синтетична будова обов'язково змінюється аналітичною.

21 З історії виникнення класифікації  Справжнім основоположником типології мов як особливого розділу мовознавства є німецький лінгвіст Вільгельм Гумбольдт, який вивчав велику кількість мов, включаючи мови американських індіанців та жителів Полінезії.  Він розділив усі відомі йому мови на чотири типи: ізолюючі (не мають словозмінних морфем, як китайська), аглютинативні (здатні приєднувати тільки однозначні морфеми, як тюркські), флективні (здатні приєднувати багатозначні морфеми, як індоєвропейські або семітські), інкорпоруючі (слова здатні поєднуватися в особливі слова-речення).  В. Гумбольдт вважав, що різна типологія мов відбиває різний культурний рівень розвитку народів.

22 З історії виникнення класифікації  Август Шлейхер (1821–1868 рр.) зробив спробу уточнити класифікацію В. Гумбольдта, частково змінивши та деталізувавши її.  Вчення про мовні типи він назвав морфологією, а класифікацію мов, засновану на відмінностях у структурі мов – морфологічною. Згідно зі своєю біологічною концепцією, яка передбачала розвиток від простіших до складніших форм, А. Шлейхер вважав, що зазначені ще братами Шлегель три типи мов відображають три ступені розвитку мови за аналогією до того, як це відбувається у живій природі.  А. Шлейхер поділяє мови на три групи (типи): а) ізолюючі; б) аглютинуючі; в) флективні. Ці три типи мов він вважав трьома періодами розвитку всіх мов (кожний наступний – “вищий” від попереднього): ізолюючий тип – дитинство мови, аглютинуючий – період зрілості мови, а флективний тип – стан занепаду, розпаду мови, період старості.  В. Гумбольдт і А. Шлейхер вважали, що мови ізолюючого типу є архаїчними видами, мови аглютинативного типу – перехідними, а флективні мови семітського і індоєвропейського типу – найрозвинутішими видами мов.

23 З історії виникнення класифікації  Гейман Штейнталь (1823 – 1899), учень і послідовник В. Гумбольдта, у своїх дослідженнях звернувся не до окремих слів, а до аналізу синтаксичних зв’язків між ними, тобто перейшов від явищ морфології до синтаксису, розширивши поле типологічних спостережень, додавши ще одну типологічну класифікаційну ознаку.

24 З історії виникнення класифікації  Німецький мовознавець Ф. Містелі, продовжуючи дослідження Г. Штейнталя, висунув ще два нові критерії типологічної класифікації: 1) за місцем слова у реченні й 2) за внутрішньою структурою слова.  Перший критерій має синтаксичний характер і є дуже суттєвою класифікаційною ознакою. Так, в аналітичних мовах, напр., англійській, шведській, норвезькій і т.д., позиція присудка після підмета чітко зафіксована, що зумовлено розвитком аналітизму в цих мовах. У тюркських же мовах присудок, як правило, стоїть у кінці речення, ніби завершуючи його.  Ф.Містелі першим розмежував кореневоізолюючі мови (на зразок китайської) та основоізолюючі мови (на зразок індонезійської).

25  Таким чином, принцип типологічної класифікації мов базується на припущенні, що усі мови світу, незалежно від того, споріднені вони чи ні, поширені в одній частині світу або у різних, можуть бути об’єднані між собою за якимись спільними ознаками їх структури, перш за все морфологічної. Саме тому сама класифікація отримала назву морфологічної, структурно- типологічної або типологічної.

26 ПОДІЛ МОВ НА ГРУПИ  Ізолюючі (кореневі, аморфні) мови характеризуються незмінністю форм слів, які виступають самостійно, а не залежать від інших. Для вираження зв’язку між словами використовуються порядок слів і службові слова (китайсько-тибетська сім’я; більшість мов Пд.-Сх. Азії: в’єтнамська, китайська, тибетська, яванська, лаоська, малайська та ін.).  Оскільки у таких мовах немає різниці між коренем і словом, то вони називаються кореневими. Слово, не маючи ніяких граматичних і синтаксичних показників, є ніби ізольованим, звідси й термін ізолюючі. Основний тип синтаксичного зв’язку між словами – прилягання.  Термін «аморфні мови», тобто безформенні, сьогодні вважають неправильним по відношенню до кореневих мов, як і до будь-яких інших. Мова не може бути «безформенною» навіть у тому випадку, коли слова цієї мови не знають форм словозміни.

27 Ізолюючі мови  У китайській мові є приблизно 500 коренів, кожен із яких може мати декілька десятків значень, яке визначаться або порядком слів, або інтонацією (є чотири музикальні тони, які розмежовують омонімічні корені; приклад і характеристика у підручнику Кочергана, С. 323–324).  Наприклад, у китайській мові:  Мао па гоу – коти бояться собак;  Гоу бу па мао – собаки не бояться котів;  Во хао – я люблю;  Хао во – люби мене.

28 Аглютинативні мови  характеризуються використанням певних афіксів і для словотворення, і для словозміни, у них граматичні форми й похідні слова утворюються додаванням однозначних афіксів до незмінюваних основ слів.  Термін походить від латинського agglutinare – «склеювати», тобто мови, в яких афікси ніби „приклеюються” до основи слова. Вони мають один тип відмінювання, граматичну однозначність афіксів і відсутність значних чергувань (угро-фінські, тюркські, дравідійські, кавказькі, тунгусо- маньчжурські, мови банту). На основу нанизуються своєрідні афікси («приклейки»), кожен із яких має лише одне, суворо визначене значення. Вони розміщуються у певному порядку: від афіксів із більш широким значенням до афіксів із більш окремим та менш широким значенням.

29 Аглютинативні мови  Угорська мова:  Н.в. З.в. прикм.  хайо – корабель хайора хайос – корабельний  фа – дерево фара фас – дерев’яний  Казахська мова:  Жолларда – на дорогах, де “лар” – показник множини, “да” – показник М.в.  Авиллар – села; урамлар – вулиці;  язгылар – весняні; язалар – пишуть.  Узбецька мова:  урток – товариш, уртоклар – товариші  у йозади – він напише,  улар йозадилар – вони напишуть.

30 Аглютинативні мови  Турецька мова:  sev – «люби»,  sevmek – «любити»,  sevmeksizin – «не люблячи»,  sevişmeksizin – «не люблячи одне одного»,  sevdirmeksizin – «не змушуючи любити»,  sevişdirmeksizin – «не змушуючи любити одне одного» і т.д.  У всіх випадках основа слова (sev) залишається без змін.  Афікси легко відриваються від своєї основи, а в утворений «простір» можуть проникати пояснювальні слова. Подібні явища не спостерігаються у флективних мовах.  Аглютинативними є також есперанто та ідо.

31 Інкорпоруючі мови  визначаються за синтаксичними ознаками, на основі аналізу речення. Вона для позначення об’єктів дії використовують спеціальні слова-афікси, які входять до складу дієслівної форми, утворюючи слова-речення (палеоазіатські мови Сибіру, індіанські мови Північної Америки).  На мові чинук (північноамериканська індіанська мова у штаті Орегон), як зазначав знавець полісинтетичних мов Едвард Сепір, реченню  Я прийшов, щоб віддати їй це  відповідає лише одне слово з одним наголосом  i-n-i-á-l-u-d-am  i – минулий час, n – «я», i – «це», а – «їй», l – прийменниковий об’єкт, и – показник руху вбік від мовця, d – «давати» (кореневий елемент), am – суфікс, що уточнює просторове значення дієслова.  Ацтеки: Піпакакуа – м’ясо я їм.

32 Інкорпоруючі мови  Характеризуючи інкорпорацію у чукотській мові, знавець палеоазіатських мов, північознавець Володимир Богораз (нар. в Овручі Волинської обл.) зазначав, що особливість цих мов полягає у «здатності поєднувати в одній граматичній формі декілька основ, що виражають різні поняття. Одне слово-коплекс може включати в себе дві, три і навіть більше основи. Типове для чукотської мови речення складається з декількох таких слів- комплексів».  Ти – ляйни – левки – пифти – ркин  Я – великий – голова – роздування – дію  У – мене – дуже – болить – голова  Таким чином, те, що в індоєвропейських мовах виражається у системі цілого речення, у мовах інкорпоруючих (полісинтетичних) може передаватися за допомогою лише одного слова.

33 Флективні мови  характеризуються поліфункціональністю граматичних морфем і значною кількістю фонетично і семантично немотивованих типів відмінювання.  Граматичні форми у них виражаються або формою самого слова за допомогою переважно флексій і наголосу (синтетичні мови: слов’янські, балтійські, латинська, німецька, старогрецька) або за допомогою службових слів та інтонації (аналітичні мови: англійська, французька, італійська, іспанська).

34 Флективні мови  Порівнюючи відмінкові форми, наприклад, українського слова стіл (стіл – стола – столу – стіл – столом – столі) з тим, що собою становить відповідне слово у французькій мові (la table), не можна не помітити, що це останнє подібних форм не має. Коли потрібно передати відношення цього слова до інших слів, з’являються прийменники: de la table – «стола», á la table – «на стіл» і т. ін. Саме слово la table ніяких відмінкових флексій не знає, оскільки французька мова відмінків іменника не має.  До французької мови дуже близька у цьому відношенні англійська, що, проте, розрізнює два відмінки іменника.  Отже, для української характерні флексії, для французької та англійської вони не характерні, принаймні у сфері іменника.

35 Флективні мови  Мови, в яких відношення між словами у реченні виражаються флексіями, зазвичай називаються флективними, або синтетичними, а мови, у яких ці ж відношення передаються прийменниками і порядком слів, – аналітичними.  Російський лінгвіст ХІХ ст. Микола Крушевський (нар. у Луцьку, учень І. Бодуена де Куртене) зазначав, що у флективних мовах не змінюється початок слова, але змінюються його закінчення; в аналітичних мовах, навпаки, закінчення слова залишається без змін, а граматична функція слова визначається тим, що ставиться перед ним (англійське a pen – «ручка», with a pen – «ручкою», I sing – «співаю», they sing – «співають»).  Таким чином, українська мова виявляється синтетичною, а французька і англійська – аналітичними.  Практично не існує ні «чисто» синтетичних мов, ні «чисто» аналітичних. У флективних мовах спостерігається немало аналітичних тенденцій і навпаки. Отже, майже всі мови світу мають характер перехідних від одного типу до другого.

36 ГЕНЕАЛОГІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ МОВ  Генеалогічна класифікація мов виникла на початку ХІХ ст. завдяки розгортанню порівняльно-історичних досліджень Р. Раском, Ф. Боппом, Я. Гріммом, О. Востоковим.  Найповніший виклад ця класифікація знайшла у праці А.Шлейхера “Компендіум порівняльної граматики індоєвропейських мов” (1861р.), ставши широко відомою під назвою генеалогічного (родовідного) дерева.  За концепцією А.Шлейхера, мова не має історії розвитку, у неї тільки біологічний ріст. Індоєвропейську сім’ю мов він зобразив як дерево, що внизу має спільний стовбур (це – мова-основа, прамова), а далі розгалужується (це – гілки окремих споріднених мовних груп тієї прамови).

37 ГЕНЕАЛОГІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ МОВ  Критерії спорідненості мов:  лексичний (значна кількість слів єдиної етимології);  морфологічний (наявність спільних словозмінних морфем);  фонетичних (співвідношення однакових звукових типів).

38 ГЕНЕАЛОГІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ МОВ  (з грец. – родовідний) – класифікація мов, в основу якої покладено принцип їх спорідненості.  Споріднені мови виникли шляхом диференціації діалектів однієї первісної мови, яку називають прамовою або мовою-основою (наприклад, сучасні слов’янські мови походять від колишньої спільнослов’янської, або праслов’янської, мови). Диференціація мов є наслідком різних соціальних причин, у тому числі міграції племен, завоювань, змін державних кордонів, етнічного змішування.  Генетичній (успадкованій) спорідненості протиставляють спорідненість, набуту в процесі взаємодії мов. Це мовний союз, який може об’єднувати мови неблизькоспоріднені і навіть неспоріднені, що внаслідок міжетнічних та міжмовних контактів мають у своїй структурі спільні риси.

39 ГЕНЕАЛОГІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ МОВ  За сучасними свідченнями, усі мови світу складають близько 200 мовних сімей, кожна з яких включає від 1 до кількох сотень мов.  Мови, що походять від однієї мови-основи (прамови) становлять мовну сім’ю, яка поділяється на групи та підгрупи. Наприклад, українська мова належить до східнослов’янської підгрупи слов’янської групи індоєвропейської мовної сім’ї, яку окремі вчені об’єднують разом з іншими сім’ями в ностратичну (бореальну) надсім’ю (гіперсім’ю).

40 ІНДОЄВРОПЕЙСЬКА МОВНА СІМ’Я  розмовляє 45 % усього населення земної кулі (2,5 млрд.). Представлена на всіх населених континентах земної кулі.  Термін індоєвропейські мови уперше був запроваджений англійським дослідником Томасом Юнгом 1813 року. У німецькомовній літературі частіше використовується термін індогерманські мови. Іноді індоєвропейські мови називалися «арійськими».  Виділяють 14 груп.

41 ІНДОЄВРОПЕЙСЬКА СІМ’Я  Індійська група (найбільша група індоєвропейської мовної сім’ї; 96 мов – 770 млн. носіїв):  хінді (понад 200млн., Індія),  урду (45 млн.; Пакистан) (хінді + урду – гіндустані, мова міжнаціонального спілкування),  бенгалі (170 млн.; Бангладеш, Бенгалія; нею писав Рабіндранат Тагор),  маратхі (94 млн., одна з основних літературних мов Індії);  циганська (5 млн, без писемності),  мертві – санскрит („божественна мова”) і ведійська мова (прамова санскриту).

42 ІНДОЄВРОПЕЙСЬКА СІМ’Я  Іранська група (81 млн.):  афганська (24,6 млн.),  курдська (20 млн.; Туреччина, Сирія, Вірменія); перська (31 млн.; Іран; писав Омар Хайям);  мертві – скіфська, давньоперська.  Іноді індійські та іранські мови об’єднуються в одну індоіранську групу.  Романська група (576 млн.): іспанська (300 млн.), французька (100 млн.), португальська (150 млн.), італійська (70 млн.), молдавська (7 млн.), румунська (20 млн.).  Італійська група: мертві латинська, умбрська, оскська мови.

43 ІНДОЄВРОПЕЙСЬКА СІМ’Я  Кельтська група (14 млн.; складається з малопоширених живих мов): бретонська (1 млн.), уельська (валійська, 520 тис.), шотландська (100 тис.). Колись кельтські мови були поширені на великій території Європи – від нинішньої Великобританії до Карпат і Балкан.  Балтійська група (4,5 млн.): литовська (3 млн.), латиська (1,5 млн.); мертва – пруська. Зважаючи на особливу структурну близькість балтійських мов до слов’янських, припускають існування у минулому певного виду балто-слов’янської мовної спільноти.  Тохарська група (мови кочових іранських племен, які осіли у східній частині Тянь-Шаню): мертві кучанська, тохарська мови.

44 ІНДОЄВРОПЕЙСЬКА СІМ’Я  Слов’янська група (290 млн. носіїв), яка поділяється на три підгрупи:  східнослов’янська (російська – 250 млн. носіїв, українська – 45 млн., білоруська – 10 млн.),  південнослов’янська (болгарська – 9 млн., македонська – 2 млн., сербо-хорватська – 18 млн., словенська – 2 млн. і мертва старослов’янська),  західнослов’янська (чеська – 10 млн., словацька – 5 млн., польська – 42 млн., верхньо- і нижньолужицька – 100 тис.(лужицькі серби (р-н Лужиця у Дрезденській окрузі) Німеччини), мертва полабська (р. Лаба) ).

45 ІНДОЄВРОПЕЙСЬКА СІМ’Я  Германська група (550 млн.):  північна підгрупа (шведська мова – 10 млн.),  західна підгрупа (англійська мова – 420 млн., німецька – 100 млн.; їдиш – мова нім. євреїв, 2 млн.),  східна підгрупа (мертва – готська мова).  Анатолійська група: мертві хетська, лідійська та ін. мови (більше 2 тис. р. тому)  Іллірійська група (4,9 млн.): мертві іллірійська, мессапська мови (була поширена на Балканах до завоювання їх Римом).  Групи, представлені однією мовою:  Грецька (12,2 млн.),  Вірменська (6 млн.),  Албанська (4,8 млн.).

46 УГРО-ФІНСЬКА МОВНА СІМ’Я  розмовляє 23 млн. носіїв. До неї входять такі групи:  прибалтійсько-фінська – фінська (5,3 млн.), карельська (70 тис.), естонська (1,1 млн.);  волзька – марійська (540 тис.), мордовські ерзян і мокшан (1 млн.);  пермська – мови комі-зирянська (320 тис.), комі- перм’яцька (150 тис.), удмурдська (540 тис.);  угорська – угорська (14,5 млн.), хантийська (14 тис.), мансійська(4 тис.);  саамська мова (50 тис.; Лапландія). В Україні зі 136 саамів рідною мову визнали лише 3.

47 ТЮРКСЬКА МОВНА СІМ’Я  користуються 110 мільйонів носіїв.  Мовна сім’я поділяється на такі групи:  булгарська – чуваська (1,5 млн.), татарська (8 млн.), мертві – булгарська, хазарська;  огузька – турецька (59 млн.), азербайджанська (14 млн.), туркменська (4 млн.), гагаузька (173 тис.);  кипчацька – казахська (8 млн.), киргизька (2,4 млн.), алтайська (60 тис.), кримсько-татарська (50 тис.), мертві – куманська, половецька;  уйгурська (східна) – якутська (312 тис.), тувинська (185 тис.; Тувинська Автон. Респ. Росії, Монголія, Китай), хакаська (60 тис.; Хакаська Авт. Респ. Росії), чулимська (500 осіб, р.Чулим у Росії, безписемна); мертва староуйгурська (офіц. мова держави Кочо в Сх. Туркестані, нині – територія Китаю).

48 СЕМІТО-ХАМІТСЬКА (АФРАЗІЙСЬКА) СІМ’Я (265 млн.)  семітська група:  арабська (175 млн.),  іврит (3,5 млн., староєврейська мова, яка була мертвою до 1948 р.),  мертві – арамейська, фінікійська;  хамітська група – єгипетська, берберська, кушитська і чадська підгрупи;  чадська підгрупа – хауса (24 млн.; поширена у Зх.Африці як мова міжнаціонального спілкування – Нігерія, Нігер, Судан, Камерун, Буркіна-Фасо).

49 КИТАЙСЬКО-ТИБЕТСЬКА СІМ’Я (1230 млн.)  тан-китайська група:  китайська (1млрд 224млн.),  дунганська (50 тис.; Киргизстан, Казахстан, Узбекистан);  тибето-бірманська група:  тибетська (4 млн.; Китай, Монголія, Бурятія, міжнаціональна мова у Тибетському автономному районі КНР),  бірманська (22 млн., офіц. мова Союзу М’янма – колишня Бірма),  мяо, яо та інші.

50 АУСТРОНЕЗІЙСЬКА (МАЛАЙСЬКО- ПОЛІНЕЗІЙСЬКА) СІМ’Я (237 млн.)  одна з найбільших мовних сімей, яка поширена на Малайському архіпелазі (Індонезія, Філіппіни), Індокитаї, Океанії, Мадагаскарі, Тайвані:  індонезійська (17,5 млн., назва з 1928 р., витіснила назву „малайська мова”);  яванська (75,5 млн.; літ. мовою була мова каві, яку описав В. Гумбольдт),  малайська (26 млн.; о.Суматра, Сінгапур),  гавайська (20 тис.)

51 ДРАВІДІЙСЬКА СІМ’Я (192 млн.)  поширена на території пд. Індії, Пакистану, пд. Афганістану, сх. Ірану, частково Шрі-Ланки, країн Південно-Східної Азії, островів Індійського та Тихого океанів. Найпоширеніші мови: тамільська (66 млн.; в укр.м. запозичене ’катамаран’), телугу (74 млн.).  ЯПОНСЬКА МОВА (125 млн.).  Має деякі риси, спільні з алтайськими та аустронезійськими мовами.  КОРЕЙСЬКА МОВА (75 млн.).  Має деякі риси, спільні з алтайськими мовами. Після поділу країни існує 2 літературні мови: КНДР – корейське буквено-складове письмо, у Пд. Кореї – китайсько-корейське письмо.

52 АУСТРОАЗІАТСЬКА СІМ’Я (75 млн.)  в’єтнамська (67 млн.; Камбоджа, Лаос, Таїланд, Нова Каледонія; письмо – на лат. основі);  кхмерська (8 млн., Королівство Камбоджа, В’єтнам, Таїланд; писемність – складово-фонетична),  нікобарська (30 тис.; Нікобарський архіпелаг в Індійському океані; лат. алфавіт),  нагалі (штат Мадх’я-Прадеш (Індія), носії майже знищені 1870 р., нагалі – „мова винищеного народу”).  МОНГОЛЬСЬКА СІМ’Я (6,5 млн.)  монгольська (5 млн.), бурятська (370 тис.), калмицька (200 тис.). В усіх кириличне письмо.

53 КАВКАЗЬКА СІМ’Я (7,5 млн.)  Поділяється на три групи: картвельську, абхазько-адигейську і нахсько- дагестанську.  Найпоширеніші мови:  грузинська (4 млн); абхазька (90 тис.), адигейська (104 тис.), кабардинська (370 тис.); чеченська, інгуська, лезгинська, аварська та інші мови, які поширені лише в окремих аулах.

54 ТУНГУСО-МАНЬЧЖУРСЬКА СІМ’Я (4,7 млн.)  поширена у Сибіру та Далекому Сході:  маньчжурська (4,5 млн.; пн. Китаю, як побутова мова);  тунгуська (евенкійська) (35 тис., із них 23 тис. у Китаї та Монголії);  евенська (7 тис.; Магадан, Якутія),  нанайська (7 тис.; Хабаровський і Приморський край, Китай),  орокська (100 ос.; о. Сахаяти).

55 САМОДІЙСЬКА (САМОЇДСЬКА) СІМ’Я (35 тис.)  поширена у північноєвропейській тундрі, у Тюменській і Томській обл. та Красноярському краї:  ненецька (24 тис.),  нганасанська (800 ос.; п-в Таймир),  енецька (200 ос.; р. Єнісей),  селькупська (2 тис.).  Мовознавці сходяться на думці, що ці мови споріднені з угро-фінськими мовами.

56 ТАЙСЬКА СІМ’Я (66 млн 510 тис.)  поширена на півострові Індокитай. Деякі вчені відносять ці мови до китайсько-тибетської сім’ї, однак це окрема мовна сім’я:  тайська (сіамська) (27 млн.; Королівство Таїланд),  лаоська (3,5 млн.),  шанська (3 млн.; М’янма, Юньнань, Таїланд, Лаос).  НІГЕРО-КОНГОЛЕЗЬКА СІМ’Я (300 млн.)  складається із 6 самостійних груп, куди входять мови:  суахілі (сх. і центр. Африка; робоча мова Африканського союзу, знає її близько 50–70 млн.),  кукуруку, бобо, сусу та ін.

57 НІЛО-САХАРСЬКА СІМ’Я (23 млн.)  – це 150 мов, поширені від Нігеру до Нілу: барі, кома, ік, со та ін.  АНДО- ЕКВАТОРІАЛЬНА СІМ’Я (20 млн.)  – це мови індійців Південної Америки, серед яких есмеральда, она, мінуге, тімоте, тукано та ін.

58 ПАЛЕОАЗІАТСЬКІ МОВИ (140 тис., умовна група)  чукотсько-камчатська група (16,5 тис.),  ескімосько-алеутська група (112 ст.);  симська (10 чол., р. Єнісей), юкагірська (250 чол., рр. Колима, Алазея).  АВСТРАЛІЙСЬКІ МОВИ (160 тис.) –  це ізоляти, мови аборигенів, перебувають на межі вимирання. У зв’язку з великим діалектним членуванням виділяють 500–600 мов, які об’єднуються у 16 мовних сімей. Найбільш відома мова – аранта (5,5 тис.; ергативна мова; пн. Австралія).

59  Таким чином, ґрунтовне порівняльно-історичне вивчення мов дозволило виявити спільні ознаки у мов, які раніше належали до різних сімей. Так, спільні ознаки мають дравідійські та угро-фінські мови. Алтайська мовна надсім’я об’єднує тюркські, тунгуські, маньчжурські, палеоазіатські, монгольські, японську, корейську мови.  Ностратична макросім’я об’єднує індоєвропейські, афразійські, картвельські, угро-фінські, дравідійські, алтайські мови.  Внаслідок мовних контактів виникає нове утворення – мовний союз – як суттєве зближення мов, що тривалий час перебувають у взаємодії, займаючи суміжні території (наприклад, Балканський мовний союз).

60 СХЕМА АНАЛІЗУ МОВИ  Мова, що аналізується.  Група за територіальним принципом.  Група за функціональним принципом.  Група за наявністю писемності.  Група за поширеністю.  Фонологічний тип.  Синтаксичний тип.  Морфологічний тип.  Мовна сім’я.  Група.  Підгрупа.  Тип за соціолінгвістичною класифікацією  Додаткові відомості.

61 КИТАЙСЬКА МОВА  азіатська;  жива;  давньописемна;  найпоширеніша (1 млрд, 233 млн.);  складофонемна;  номінативна;  мова позатериторіального поширення;  аморфна;  китайсько-тібетська сім’я;  тан-китайська група;  Офіційна мова Китаю, поширена в Індонезії, Камбоджі, Лаосі, В’єтнамі, Малайзії, Таїланді, Сінгапурі. Одна з 6 офіційних і робочих мов ООН. Має 7 діалектних груп, які дуже різняться, що й утруднює і робить неможливим міждіалектне спілкування. Фонетичною нормою є пекінська вимова. У китайській мові є 4 тони, які є обов’язковою характеристикою складу. Із врахуванням тону в китайській мові – 1324 склади і 44 складів, у яких тон втрачається (ненаголошені афікси). Переважає двоскладова норма слова. Мова користується ієрогліфічною писемністю.

62 МОВИ НАРОДІВ І НАРОДНОСТЕЙ УКРАЇНИ  На території України, за переписом 2001 року, проживає понад 130 народів і народностей, які хоча б на побутовому рівні спілкуються рідною мовою (22,2%).  Носіїв мов національних меншин залежно від часу поселення можна поділити на 3 групи:  ті, які здавна живуть на Україні (щонайменше з 19 ст.);  ті, що з’явилися в Україні між 1-ю і 2-ю світовими війнами (носії литовської, латиської, таджицької, осетинської, узбецької, киргизької, грузинської та ін. мов);  ті, які почали селитися в Україні після 2-ї світової війни (ті, що розмовляють арабською, корейською, в’єтнамською та ін. мовами).  Якщо в першому випадку носії певної мови живуть великими скупченнями в окремих місцевостях і поширеність їхньої мови локалізована, то в другому і третьому випадках вони розпорошені (переважно в містах), тому точно визначити територію їх поширення неможливо.

63 Мови, які здавна існують поряд з українською  За генеалогічним принципом найпоширенішими є індоєвропейські мови:  – слов’янська група (українська, російська (Сх. і Пд. Україна), білоруська (Полісся), польська (Житомирщина, Вінниччина, Галичина, частково Буковина), словацька (Закарпаття), чеська (Волинь), болгарська (Одеська, Запорізька)),  – романська група (румунська, молдавська – Одеська, Чернівецька обл.),  – германська група (німецька (пд., Зх. Закарпаття), їдиш (Київ, Одеса, Чернівці)),  – грецька мова (Донбас, Крим);  – угро-фінські мови: угорська (Закарпаття);  – тюркські мови: караїмська, кримськотатарська (Донбас), гагаузька (Одеська).  Найбільш поширені за морфологічним принципом належать до флективних (індоєвропейські) та аглютинативних (угро- фінські та тюркські) мов